Платники податків в Україні, нажаль, звикли до «обов’язкового» елементу акту перевірки органів ДФС України у вигляді висновків щодо фіктивності операцій з контрагентом. В якості підстави для такого судження посадові особи фіскальної служби використовують, зокрема, вирок суду в кримінальних справах, за якими засновник/директор такого контрагента визнаний винним у скоєні злочину передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).
Як наслідок, на підставі висновків акту перевірки, приймаються податкові повідомлення рішення, які платник податків оскаржує в суді.
За часів функціонування Верховного Суду України судова практика з вирішення подібних спорів була, як на користь платника податків, так і на користь ДФС України.
Після проведення судової реформи та початку функціонування Верховного Суду у грудні 2017 році платники податків мали великі сподівання про усталення судової практики у подібних спорах, яка буде визначена «новим» Верховним Судом.
Проте, вже на початку 2018 року Верховний Суд виніс рішення, які мали протилежні правові позиції.
Так, у постанові від 06.02.2018 р. у справі №826/6986/14 Верховний Суд звертає увагу на наявність вироку, яким встановлено факт фіктивності господарської діяльності контрагента. Враховуючи це, Верховний Суд висловив вже не нову позицію про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть у разі формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
Позивач у справі підтверджував свою позицію документами (договорами, актам, податковими накладними тощо), які підписані керівником контрагента. Однак суд дійшов висновку, що такі документи насправді підписані невстановленою особою, тому укладені договори є недійсними через їх нікчемність.
Разом з тим, існує інша точка зору на оцінку такого доказу, як вирок суду. Зокрема, у постановах від 27.02.2018 р. у справі №802/1853/16-а та у справі №813/1766/17 Верховний Суд дійшов правового висновку, що факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій.
Правова позиції Великої Палати Верховного Суду
В рамках розгляду касаційної скарги у справі №826/19939/16, колегія судів Касаційного адміністративного суду при Верховному Суді, з огляду на неоднозначність судової практики, передало справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Нагадаємо, що справа передається на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, якщо містить виключну правову проблему і така передача необхідна для формування єдиної застосовної практики.
Однак Велика Палата дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, зазначивши, що суд у кожній конкретній справі має надавати правову оцінку встановленим фактичним обставинам справи.
Водночас надання правової оцінки фактичним обставинам справи означає необхідність враховувати судами не лише факт наявності вироку, але й те:
• яке правове значення для справи має такий вирок, чи є підстави звільнення від доказування;
• яке значення для встановлення нереальності операцій мають встановлені у вироку обставини;
• чи не будуть порушені принципи індивідуальної відповідальності та презумпції правомірності платника податків у разі посилання на вирок суду як на беззаперечний доказ нереальності операції.
Реалії сьогодення
Сьогоднішня судова практика залишається не визначено. Наводимо приклад двох рішень Касаційного адміністративного суду Верховного Суду, винесених в один день – 05.03.2019.
Так, у своїй постанові по справі № 814/569/16 Верховний Суд зауважує, що сам факт наявності вироку, ухваленого у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій. Внаслідок цього є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій для реалізації конкретних господарських операцій.
Разом, з тим, у постанові по справі № 802/843/17-а Верховний Суд дійшов протилежного висновку. За наявності вироку, яким встановлено, що контрагент позивача зареєстрований на підставну особу, яка не мала наміру здійснювати фактичну господарську діяльність від імені підприємства, суд не визнав правомірним формування податкового кредиту за господарською операцією. Також суд зазначив, що документи складені за результатом господарських операцій не можна вважати такими, що підтверджують фактичне здійснення господарської операції, оскільки показники податкового обліку підприємства по даним відносинам не підтверджені у встановленому законом порядку, беручи до уваги обставини, встановлені вироком суду, який набрав законної сили.
Наведене вище, дає підстави для висновків, що питання оцінки вироку суду про фіктивність контрагента, як доказу реальності/нереальності здійсненої з ним господарської операції, є невизначеним та одночасно актуальним.

Created by www.freepik.com