В Україні вже давно обговорюють ідею роздержавлення тисяч підприємств. Мовляв, ефективність таких – вкрай низька, а зміни з середини – істотно не змінять ситуацію. Проте, досвід деяких країн свідчить про протилежне. Згадати хоча б французьку Électricité de France або норвезьку Equinor. Негативну репутацію українським державним компаніям робить статистика понесених ними збитків та відсутність стратегічного бачення перспектив розвитку. Тож, як держпідприємтсву “оновити налаштування” та позбавитись поганої слави?

Якщо проаналізувати аудиторські звіти щодо фінансової звітності українських держкомпаній за останні роки, то ми побачимо, що значна їх частина містить інформацію про наявність суттєвих викривлень (або можливих невиявлених викривлень). Небажання управлінського персоналу виправити фінансову звітність, здійснити необхідну оцінку або просто розкрити інформацію, щоб зробити звітність більш повною та зрозумілою, виглядало би абсурдно для власників приватних публічних компаній. Проте, для управлінського персоналу держпідприємств деколи важливіше формальне виконання фінансового плану, ніж бачення достовірної картини. Аудиторською мовою це називається упередженістю управлінського персоналу при складанні фінансової звітності.

Зосередження лише на сумі прибутку за календарний рік може давати позитивні результати для вигодоотримувачів лише в короткостроковій перспективі. Не менш значущим є зосередження уваги на внеску держпідприємств у створення доданої вартості, а наповнення бюджету має відбуватись опосередковано за рахунок прямих податків та ліцензування.

Державне володіння комерційними підприємствами дає надходження до бюджету зокрема і через участь у розподілі прибутку таких підприємств, отримуючи дивіденди. Проте, цей механізм не завжди є стратегічно правильним, оскільки забирає в підприємства оборотний капітал, який за інших обставин, вони могли б спрямовувати на інвестиції в розвиток.

В Україні базовий норматив відрахування частки прибутку державних компаній, яка спрямовується на виплату дивідендів за 2020 рік становив 50% від їх прибутку. Водночас для певних держпідприємств, цей показник окремо встановлювався на рівні 80-95%. Але загальну частку таких надходжень у держаному бюджеті України не можна назвати великою.

Сьогодні більшість державних підприємств знаходяться на порозі чергових перетворень, в так званому “тріажі”, який визначає, які саме державні підприємства в довгостроковому періоді повинні залишитись у державній власності, бути передані в концесію, приватизовані або ж ліквідовані. Складно спрогнозувати строки та наслідки реалізації цієї ініціативи, але сам факт цих процесів вже є хорошим сигналом. Поява зацікавлених інвесторів може привести нові практики управління та позитивно вплинути на ефективність держпідприємств. Проте, держкомпанії дещо можуть зробити самостійно, аби стати на шлях перетворень і прискорити трансформацію процесів.

ТОП 5 кроків, які здатні поліпшити функціонування державних компаній

• По-перше, треба визначити ключові сектори економіки, в яких держпідприємства повинні відігравати головні ролі та з якою метою. Чітка візія та загальна стратегія, зробить можливим свідомо ставити та виконувати короткострокові цілі.
• Багато промислових технологій держкомпаній було і є морально застарілими, тому без інвестицій в R&D – майбутнє цих підприємств є примарним.
• Для вимірювання результатів діяльності слід усвідомити важливість правдивого подання інформації у фінансовій звітності, яке означає, що інформація має бути повною, нейтральною та вільною від помилок.
• Безумовною необхідністю для прийняття економічних рішень має бути проведення якісного незалежного аудиту річної фінансової звітності.
• Звіт управлінського персоналу, його коментарі або операційний та фінансовий огляд, чи подібні звіти повинні бути інструментами належного висвітлення інформації щодо діяльності підприємства, а не просто формальними процедурами заради процедур.

Для багатьох державних компаній будь-які зміни сприймаються важко. Але це відбувається ще важче, якщо у стейкхолдерів відсутнє розуміння, які вигоди вони отримають від  цих змін. Незалежний аудит на держпідприємстві чомусь досі сприймається як розслідування передбачуваного правопорушення задля накладання штрафів та покарань, хоча його сутність та мета полягають зовсім в іншому. Прозорість повноцінних фінансових звітів має бути відображенням дійсності для управлінського персоналу та самоаналізу прийнятих ним управлінських рішень, а для власників та потенційних інвесторів – елементом контролю за їх результатами.

Питання ефективності держкомпанії полягає більше в тому, чи має продукт підприємства достатні переваги над конкурентами, щоб генерувати вигоди для власника. А фінансова звітність лише констатує інформацію про економічні події, умови чи обставини, що відбулися або існували на певний момент часу у минулому.