Глобальна тенденція так званої деофшоризації поступово стає локальним трендом і для України. На шляху до “випрозорювання” бізнесу вітчизняні законотворці зробили вже чимало кроків, але, як кажуть, найцікавіше попереду. Зокрема, однією з таких цікавинок може стати унормування діяльності контрольованих іноземних компаній. Доволі рішуча спроба (у вигляді законопроекту № 1210-1) нині не відбулася. А втім, сумнівів у серйозності намірів урегулювати це питання стає дедалі менше. Тож варто придивитися до цієї законодавчої ініціативи пильніше.

Моя особиста оцінка ситуації щодо запровадження в Україні правил оподаткування контрольованих іноземних компаній (КІК), якщо коротко, – тиха паніка.

Паніка – тому що більше, ніж ідея оподаткування КІК, бізнес лякає застосування цих правил у вітчизняних умовах адміністрування податків. Адже правила оподаткування КІК у Великобританії і, наприклад, в Україні – це трохи різні системи координат. Про запропоновані штрафні санкції краще нині взагалі не думати. До речі, можна припустити, що закономірність між розміром штрафів і сумою, яка дійде до бюджету, буде обернено пропорційною.

Тиха – тому що бенефіціари іноземних компаній, найімовірніше, не вийдуть на мітинг під Верховну Раду. Вони вивчатимуть питання, аналізуватимуть потенційний вплив нового податкового навантаження на їхній бізнес загалом, рахуватимуть збільшення вартості адміністрування, розглядатимуть можливості реструктуризації бізнесу або ж швидко змінювати ПНП / ПМП / податкове резидентство й виводити капітал з України в юрисдикцію, де, можливо, оподаткування КІК також існуватиме. Але існуватиме й судова система, яка дасть можливість захисту своїх прав і неупередженого розгляду спірних питань.

Якщо об’єктивно, то законопроект потрібно суттєво доопрацювати, а також необхідно встановити мораторій на застосування штрафних санкцій протягом певного періоду (за аналогією із запровадженням законодавства із трансфертного ціноутворення). Крім того, для застосування правил КІК має бути чітка точка відліку. Зокрема, належить доопрацювати відповідні перехідні положення, тобто питання притягнення/звільнення до/від відповідальності контролюючих осіб щодо минулих періодів у разі, якщо було порушення вимог податкового, валютного й іншого українського законодавства. Без чітких правил гри й певного суспільного договору “погіршення бізнес-клімату” – це максимально коректне визначення наслідків запровадження оподаткування КІК у поточній редакції.

А тепер трохи історії. Оподаткування КІК загалом очікувалося. Адже ще Законом “Про валюту і валютні операції” було передбачено обов’язок КМУ спільно з НБУ протягом 6 місяців із дня набрання ним чинності розробити серед іншого законопроект, що визначатиме правила оподаткування КІК.

Водночас запропоновані законопроектом № 1210-1 “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві” правила оподаткування КІК містять занадто значну кількість логічних неузгодженостей і допускають необмежений політ фантазії податківців.

Отже, перейдемо до конкретики, але спочатку невеличка матчастина.

Контролюючі особи – це фізичні особи – кінцеві бенефіціарні власники КІК та юридичні особи – прямі чи опосередковані власники (контролери) КІК. Одні й другі – резиденти України. Ситуація, коли українська компанія є учасником іноземної компанії, існує, але не є дуже поширеною. Таким чином, передусім правила оподаткування КІК в Україні стосуватимуться саме “фізиків”. До речі, якщо фізична особа впевнена, що вона є податковим резидентом іншої юрисдикції на підставі лише отриманого місцевого Tax residence certificate, краще переконатися, що українські податкові органи мають таку саму думку.

Контрольована іноземна компанія – це іноземна юридична особа, яка перебуває під контролем контролюючої особи відповідно до правил ПКУ. Також це може бути партнерство, траст, фонд чи будь-яка інша установа без статусу юридичної особи.

Не кожну іноземну компанію автоматично визнають контрольованою. Іноземна компанія перетворюється на КІК, якщо контролююча особа:

а) володіє часткою в іноземній юридичній особи 50 % і більше, або

б) володіє часткою в іноземній юридичній особі в розмірі 10 % і більше, за умови, що кілька фізичних чи юридичних осіб – резидентів України володіють частками в іноземній юридичній особі, розмір яких у сукупності становить 50 % і більше, або

в) окремо чи разом з іншими резидентами України – пов’язаними особами здійснює фактичний контроль за іноземною юридичною особою.

Своєю чергою, частка в іноземній юридичній особі – це корпоративні чи будь-які інші аналогічні права, які надають контролюючій особі право на управління, отримання прибутку або отримання активів у разі ліквідації КІК. І не принципово, чи володіє контролююча особа такою часткою прямо, опосередковано або через утворення без статусу юридичної особи. А так само не принципово, чи володіє особа часткою на підставі права власності або ж право власності юридично належить іншим особам, які діють в інтересах контролюючої особи.

Щодо фактичного контролю, то визначення досить широке, але, як на мене, назва говорить сама за себе. І головне, якщо є фактичний контроль, а офіційна частка володіння, наприклад, лише 1 %, тоді фактичний контроль перемагає й іноземну компанію визнають КІК.

Отже, визначили контролюючу особу, а також те, що в неї є частка в КІК. І що нам далі з цим робити й де тут візьмуться податки?

І ось починається найцікавіше. Об’єктом оподаткування (ПДФО або податком на прибуток) КІК є частина скоригованого прибутку КІК (пропорційна до частки контролюючої особи).

А далі здійснимо невеличкий критичний аналіз актуальної на сьогодні вхідної інформації.

Розпочнемо з аналізу норм, що передбачають необхідність складання фінансової звітності КІК і підтвердження її аудиторським висновком (норми, цікаві для мене, як для аудитора).

Законопроект передбачає необхідність складання неконсолідованої фінансової звітності КІК незалежно від того, чи вимагає це законодавство відповідної юрисдикції. При цьому за наявності в податківців сумнівів щодо достовірності такої звітності вони мають право вимагати надання від контролюючої особи висновку місцевої аудиторської компанії щодо такої звітності. І такий висновок не може містити негативний висновок або відмову від надання висновку.

Зауважу, що підставою (по суті, єдиною й достатньою) для вимоги контролюючим органом аудиторського висновку стосовно фінансової звітності КІК є просто сумнів щодо її достовірності. Без обґрунтування, що саме у фінансовій звітності не відповідає МСФЗ (що примусило б податківців ті МСФЗ відкрити й щось прочитати). Питання, чи вимагатимуть такий висновок безпідставно та що потрібно зробити, щоб розвіяти сумніви податківців, залишається риторичним.

Подив викликало й твердження, що письмовий висновок аудиторської компанії не може містити негативний висновок або відмову від надання висновку. По-перше, обидва випадки цілком можливі відповідно до Міжнародних стандартів аудиту. По-друге, якщо КІК не пощастило і вона таки одержала негативний висновок або відмову від його надання, то що ж далі? Іти до іншого аудитора, і так до переможного кінця?

Продовжуючи тему залучення незалежного іноземного аудитора, не є чітко зрозумілою ситуація із строками надання аудиторського висновку на запит податкових органів. Так, якщо у відповідній юрисдикції аудит фінансової звітності не є обов’язковим (тобто має ініціативний характер), строк проведення аудиту встановлюватимуть за домовленістю сторін з огляду на оцінку аудитором необхідного для виконання робіт часу. Отже, якщо, на думку аудитора, строк, у який має бути проведено аудит фінансової звітності (тобто протягом якого висновок має надати український податковий орган), буде недостатнім, то є велика ймовірність неприйняття аудитором відповідного клієнта.

Далі буде…

Тетяна Стретович, директор департаменту податків та права, Baker Tilly Ukraine

Опубліковано у виданні “Вісник МСФЗ” № 11 (листопад 2019)