Вперше Глобальний індекс гендерного розриву був представлений на Всесвітньому економічному форумі в 2006 році як фундамент для визначення стану гендерної нерівності та спостереження за прогресом.

У рейтингу минулого року представлені 149 країн. Оцінювали чотири сфери: “Внесок в економіку та економічні можливості”, “Освіта”, “Здоров’я і виживання”, “Розширення політичних прав”. За кожним критерієм були виставлені оцінки: “0” — нерівність і “1” — рівноправність.

Підсумком став рейтинг, що дозволяє проводити ефективні порівняння між країнами і верствами населення. Результати дослідження оформлені так, щоб максимально інформувати світову спільноту про проблеми, пов’язані з гендерною нерівністю, і про ті можливості розвитку, які можна отримати шляхом усунення несправедливості. Методологія і кількісний аналіз рейтингу повинні послужити основою для розробки ефективних заходів, скорочення гендерного розриву. Спосіб роботи з Індексом не змінився з моменту його початкового створення в 2006 році, тому він забезпечує основу для надійного аналізу по країнах і за роками.

10 ключових моментів звіту 2018 року

1. В цілому у світі гендерна рівність оцінюється в 68%. Цей показник не сильно змінився з часу попереднього звіту. Таким чином, на сьогоднішній день гендерний розрив становить 32%. Відмічається позитивна середня тенденція — поліпшення помічені в 89 країнах з 144.

2. В середньому найбільша нерівність між чоловіками і жінками спостерігається в сфері розширення політичних прав — 77,1%. На другому місці економіка — 41,9%. Розрив у рівні освіти і охороні здоров’я досить невеликий — 4,4 і 4,6% відповідно. Порівняно з минулим роком дещо скоротився тільки розрив за індексом “Внесок в економіку і економічні можливості”.

3.Якщо говорити про політичне та економічне лідерство, світу доведеться пройти ще довгий шлях. Тільки в 17 із 149 країн глава держави — жінка. Всього лише 18% міністерських постів і 24% парламентських зайняті представницями жіночої статі. 

Схожа картина спостерігається й у керівних посадах в бізнесі — 34% у країнах з доступними для аналізу даними, менше 7% — в чотирьох країнах з найнижчими показниками гендерної рівності (Єгипет, Саудівська Аравія, Ємен, Пакистан).

Однак існує прогрес: абсолютна рівність за цим пунктом досягнута на Багамських островах, у Колумбії, на Ямайці, в Лаоській Народно-Демократичній республіці й на Філіппінських островах. У 19 країнах топові посади зайняті як мінімум 40% жінок.

4. Всього в 60% країн у жінок такий же доступ до послуг фінансової галузі, як і у чоловіків, а право власності на землю — тільки у 42% країн зі списку. До того ж у 29 країнах, за якими були проаналізовані дані, жінки в середньому витрачають вдвічі більше часу, ніж чоловіки, на хатню роботу й інші види неоплачуваної діяльності.

5. Прогрес у рівні освіти можна назвати одним з найбільш істотних, але, як і раніше, в 44-х країнах понад 20% — неграмотні. Майже однаковий рівень зарахування до вищих навчальних закладів часто не враховує низький рівень отримання освіти як чоловіками, так і жінками. В середньому у всьому світі лише 65% дівчат і 66% хлопців відвідують середню школу і тільки 39% жінок і 34% чоловіків навчаються в коледжі або університеті.

6. В усьому світі тільки 22% професіоналів у сфері розробки штучного інтелекту — жінки, порівняно з 78% чоловіків. Гендерний розрив у даному випадку становить 72%. Він не змінюється протягом останніх років і не демонструє позитивної тенденції. Такий стан речей може погіршити гендерні відмінності в сфері економіки, оскільки вона стає все більш затребуваною. До того ж це вказує на значну втрату можливостей для професійного розвитку.

7. За прогнозами, на подолання гендерного розриву в 106 країнах зі списку з моменту першого видання потрібно буде 108 років. Найбільш складною сферою для подолання гендерного розриву є економічні та політичні права — їм знадобиться 202 і 107 років відповідно. Гендерний розрив у сфері освіти повинен зникнути протягом наступних 14 років. У галузі охорони здоров’я питання практично закрите у всьому світі й повністю закрите у третині оцінених країн.

8. На сьогоднішній день країна з найбільшим показником рівноправності — Ісландія.Там закрито понад 85% загального гендерного розриву. За Ісландією ідуть Норвегія (83,5%), Швеція і Фінляндія (82,2%). Незважаючи на домінування країн Північної Європи, в першу десятку також входять країни Латинської Америки (п’яте місце — Нікарагуа), дві африканські країни південніше Сахари (шосте місце — Руанда, десяте місце — Намібія) і країна зі Східної Азії — Філіппіни (восьме місце). ТОП-10 кращих завершують Нова Зеландія (сьоме місце) та Ірландія (дев’яте місце).

9. У всіх восьми географічних регіонах, які потрапили до звіту, спостерігається як мінімум 60% гендерної рівності, а два з них досягли рівня вище 70%. Найвищий показник спостерігається у Західній Європі (75,8%). На другому місці — Північна Америка (72,5%), а на третьому — Латинська Америка (70,8%). Далі йдуть країни Східної Європи та Центральної Азії (70,7%), Східної Азії й Тихоокеанського регіону (68,3%), Африка південніше Сахари (66,3%), а також держави Південної Азії (65,8%), Близького Сходу і Північної Африки (60,2%).

10. Якщо нинішні показники будуть зберігатись, всесвітня гендерна нерівність скоротиться впродовж 61 року в Західній Європі, за 70 років — у Південній Азії, 74 роки знадобиться Латинській Америці й Карибському басейну, 135 років витратять країни Африки південніше Сахари, 124 роки — Східна Європа і Центральна Азія, 153 роки — Близький Схід і Північна Африка, 171 рік — Східна Азія і Тихоокеанський регіон, 165 років — Північна Америка. Ці оцінки відображають розвиток ситуації за умови збереження темпів розвитку, що існують на сьогодні, але політики та інші зацікавлені сторони можуть прискорити цей процес, якщо в майбутньому діятимуть більш рішуче.

Ситуація в Україні

Можна скільки завгодно говорити про закріплені законодавством України рівні права між жінками і чоловіками, але досить провести невеличке опитування серед своїх знайомих, щоб зрозуміти реальний стан справ.

Цифри підтвердять суб’єктивне враження.

За результатами опитувань, у 79% українських сімей приготуванням їжі займається жінка. Тільки в 21% випадків пари готують разом чи чоловік бере на себе цей обов’язок. На побутові справи і догляд за дитиною в Україні чоловіки витрачають близько півтори години на день, а жінки — п’ять годин. Ще не так давно в Україні існував список з 450 професій, що були заборонені для жінок. На щастя, його відмінили наприкінці 2017 року. Розрив в середній зарплаті за різними областями в 2015 році становить від 12 до 70%. Різниця залежить від сфери діяльності. Чим більш “чоловіча” й серйозніша робота, наприклад, фінансист або страховик, тим яскравіше виражена нерівність, не кажучи вже про те, що керівники-жінки переважають лише у галузі освіти.

Але проблема не тільки в зовнішній дискримінації, але й у тому, що жінки применшують свої можливості, вважаючи, що не мають відповідних навичок, щоб обіймати високу посаду. За даними HR-експертів, бажання отримати місце серед топ-менеджерів виявляє лише 19% жінок проти 81% чоловіків. Примітно, що не тільки чоловіки, але й самі жінки провокують подібну ситуацію: тільки 4% жінок хотіли би працювати з керівником своєї статі.

Якщо зазирнути у рейтинг найбагатших людей України за 2018 рік, то там не знайдеться жодного жіночого імені. А от у американському рейтингу Forbes їх теж небагато, але вони є. І справа не стільки у тому, хто звідки отримав свій спадок, а у підході до складання подібних списків: в український не потрапила навіть жодна дружина або дочка багатого чоловіка, не кажучи про тих, хто сам веде бізнес.

Що стосується захисту прав жінок, то 60% суддів і прокурорів підтримують думку, що в домашньому насильстві винна сама потерпіла. У 2017 році в Україні від побутового насильства загинуло 600 жінок. Для порівняння: в цьому ж році під час військових дій в АТО країна втратила 191 військового.

При цьому більше половини чоловіків і жінок, що взяли участь у дослідженні, вважають, що в Україні існує гендерна рівноправність. На жаль, поки що це далеко від правди.

Але ми рухаємося до поліпшення ситуації: в 2018 році уряд затвердив Державну соціальну програму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року, що враховує рекомендації ООН. Її впровадження є однією з умов асоціації з ЄС.