Україна переживає найпотужнішу кризу в енергетиці за часів незалежності. Майже за рік після запуску енергоринку, він так і не запрацював за ринковими механізмами. Ситуація стала гострішою в останні місяці через спад споживання, спричинений теплою зимою, а також через рекордну генерацію відновлювальних джерел енергії. Полум’я вирішили гасити за рахунок обмеження виробітку електроенергії, але без структурних змін на ринку поточні рішення навряд чи суттєво змінять ситуацію.

Легке втручання

Держава намагається згладити гостру ситуацію на енергоринку. Нещодавно Міненерго оновило прогнозний баланс електроенергії на 2020 рік. На фоні спаду споживання у відомстві очікують зниження виробництва на всіх електростанціях країни, загалом на 6,3%. І якщо АЕС повинні знизити виробіток на 9,4%, а ТЕС та гідроелектростанції по 8,4% від попереднього прогнозу, то по відновлюваних джерелах енергії ситуація краща. За прогнозом вони можуть збільшити виробництво на 11,3%.

Вирішення поточної проблеми за рахунок скорочення виробітку виглядає більш-менш раціональним. Ситуація до літа скоріш за все стабілізується. Але поки ми вирішуємо поточні проблеми, зовсім забуваємо про вирішення структурних проблем на ринку, які накопичувались роками, навіть десятиліттями. Ризики та загрози по яких значно більші за профіцит та дисбаланс.

Каскад проблем

Ми отримали у спадок потужну централізовану систему з великим виробництвом та великим споживанням. Після здобуття незалежності споживання електроенергії впало у 2-3 рази, а виробництво залишилось на тому ж рівні. Але зараз нам вже не потрібне таке велике виробництво. В липні минулого року запустився ринок енергетики. Фактично відмовилися від старої системи, а до нової системи не прийшли. Пройшов рік, а ми все ще нікуди не перейшли. Ситуація показує, що ринок не може працювати нормально. Фундаментальна проблема у тому, що в Україні немає чіткої стратегії, куди і як ми рухаємось. Ринок регулюється вручну, а ринкові механізми не працюють.

Ринкові механізми діють тоді, коли ми можемо отримати найконкурентніший вид енергії з найконкурентнішого джерела за найконкурентнішу ціну в конкретний період. Але у нас діють усюди обмеження. Наприклад, Енергоатом повинен продавати за найнижчою ціною 85% виробленої електроенергії Гарантованому покупцеві і тільки лише на 15%, які залишаються у виробника, він може мати комерційну ціну та мати якусь економіку і заробляти. По зеленій енергетиці працює свій спецрежим до 2030 року, коли держава має викуповувати енергію за найвищим тарифом.

У нас субсидується вугільне виробництво та за спецзобов’язаннями працюють ТЕС, так само як і Укренерго по передачі електроенергії. Будь-де є завжди «але». Фактично, у нас відсутнє місце, де може формуватись конкуренція, за якої може бути краща ціна на купівлю і, можливо, краща ціна на продаж енергії.

Діяти попри обставини

Найдешевша електроенергія, яка виробляється на АЕС піддається різкому скороченню. На 10 травня потужність генерації атомних електростанцій впала до 7,41 тис. МВт, що становить лише 53% від загальної потужності українських АЕС. На мою думку, закривати зараз атомні станції – дуже небезпечно. АЕС – це такий діамант, який нам дістався ще з радянських часів у спадок. В нього було вкладено багато зусиль та грошей і ще років 10-12 цей скарб можна використовувати, особливо не витрачаючи гроші. Якщо дивитись  у розрізі 50-100 років, то ми навряд чи залишимо в експлуатації атомні електростанції, але у найближчі роки, позбуватись можливості отримати найдешевшу електроенергію – це дуже безглуздо.

Рентабельність вугільних електростанцій та шахт зараз дуже мала і їх потрібно законсервувати, як це зробили свого часу у Європі та підтримувати їх у резерві на випадок форс-мажору. Зараз доцільно (з точки зору ефективності та екологічності) вивести з експлуатації третину вугільної енергетики, але це призведе до того, що без роботи залишаться приблизно 100 тис. робітників. Тобто, це питання соціального характеру. Але залишати все як є – теж не можна. Можливо, варто прийняти програму на 10 років та поступово виводити з експлуатації найнерентабельніші об’єкти.

Дехто вважає і радить обрізати зелену енергетику, знизити зелений тариф, ввести ще додаткові обмеження. Але так ми самі себе заганяємо у кут. Нагадаю, що зелена енергетика приносить чимало грошей державі. Тільки за минулий рік інвестиції від зеленої енергетики склали понад 3,7 млрд євро. Обрізавши цю галузь, ми ризикуємо натрапити на міни. Міну судових позовів, міну впливу на банківську систему, тому що багато кредитів бралися під будівництво нових потужностей, в тому числі у державних банках. Держава нарікає, що в нас дуже дорогий зелений тариф, але вже 2 роки ми не можемо ввести аукціони. Нам треба перейти від етапу великої підтримки до вибіркової підтримки. Аукціони якраз створять конкуренцію по тарифу, але нам треба до цього прийти.

Загалом куди не подивишся – навкруги заміноване поле і зовсім не можливо пройти повз міни. Треба все одно обирати шлях, але від якого страждань буде менше. Треба проявити волю і прийняти рішення як і куди ми далі рухаємось, а прийнявши його дотримуватись до кінця.

Треба розуміти, що жертвувати чимось доведеться все одно. Головне, діяти зважено та не втрачати здоровий глузд, аби не наробити ще більшого хаосу на ринку. Хочеться вірити, що нарешті ми зробимо правильні висновки і приймемо вірні рішення.