Продавайся об’єкт великий і маленький
Приватизація вже багато років у нашій країні є однією з головних тем для обговорення. Гостра і актуальна (на жаль) не дивлячись на кількість років, які ми про неї говоримо. Аби краще зрозуміти, що ж таке приватизація, давайте відповімо на питання «навіщо вона».

Існує два мотиви для ініціації приватизаційного процесу. Один з них – це максимізація разових доходів для вирішення поточних проблем держави, таких як скорочення дефіциту бюджету, зовнішньої і внутрішньої заборгованості тощо. Зазвичай на ньому базуються новини «ми продали об’єкт за мільярд» від яких, як круги по воді, йдуть обговорення – багато це було чи мало. На жаль, в запалі суперечок забувають уточнити, як був витрачений державою цей горезвісний мільярд, адже саме це є показником ефективності освоєння отриманої суми. А також, сперечаючись про величину, часто забувають використовувати адекватні об’єкти для порівняння (тому що об’єкт в Лондоні не є мірилом адекватності вартості об’єкта в Україні) і не враховують безліч інших деталей, які формують ту чи іншу вартість.

Іншим мотивом, довгостроковим і стратегічно важливішим для розвитку країни – є підвищення ефективності працюючих підприємств, яке в свою чергу веде до появи нових робочих місць та підвищенню надходжень до бюджету країни.

Ці мотиви, як правило, не суперечать, а швидше доповнюють один одного. Готовність інвестора заплатити за підприємство значні кошти, як правило, йде поряд з прагненням згодом зробити його максимально рентабельним. Але, думаючи про те, щоб продати, добре було б не забути і про довгострокову перспективу, яка також може впливати на стан економіки держави.

Наміри і досягнуті результати
Щороку кожен уряд анонсує дуже амбітні приватизаційні завдання і чекає значні надходження грошових коштів до державного бюджету. Наприклад, у 2018 році планували приватизувати близько 100 підприємств і отримати близько 22,5 млрд грн. До держбюджету було записано 18,8 млрд грн, а в реальності отримано тільки 268,8 млн грн. У 2019 році планували 21 об’єкт великої і 829 об’єктів малої приватизації на загальну суму 17,1 млрд грн. Однак, у 2019 році ФДМУ перерахував від приватизації до держбюджету лише – 549,47 млн грн. На 2020 рік також проанонсовано значні надходження від приватизації у розмірі 12 млрд грн.

Як показує практика, приватизаційне питання у нашій країні дуже складне і рішення для нього поки не знайдено. Що ж у нас в цьому питанні із зірочкою «дано»:

Підприємства
В Україні зараз налічується значна кількість державних підприємств – 3733, з яких:
585 знаходяться на непідконтрольних територіях,
115 об’єктів під управлінням Національної академії наук України,
766 будуть передані до Фонду національного добробуту, про необхідність створення якого заявляв в кінці 2019 року тодішній прем’єр-міністр Олексій Гончарук,
1261 підприємств на даний момент вимагають ліквідації,
1006 підприємств потрапляє під приватизацію.

При цьому, управління ними здійснюють 60 (!) органів влади. Згадуючи прислів’я «у семи няньок дитя без ока» – в принципі можна цілком легко пояснити, чому державні підприємства часто називають генераторами збитків держави.

Слід зазначити, що справа не тільки у керуючих органах влади, а й у зловживаннях на місцях. Згідно даних Державної аудиторської служби у 2019 році незаконні і нецільові витрати державних підприємств склали близько 700 млн грн. Серед дій, які призвели до таких результатів, – незаконне списання коштів і матеріальних цінностей,  завищені оплати підрядникам, збут продукції за заниженими цінами, необґрунтовані оклади та нецільові виплати. Збитки та недоотримані/штучно занижені доходи – проблема, з рішенням якої не варто затягувати.

Слід зазначити, що в Україні велика частина уваги дістається об’єктам великої приватизації (вартістю понад 250 млн грн). Там – і великі гроші, і великі проблеми. На даному етапі Президент прокоментував, що велика приватизація буде активізуватись після настання ясності з пандемією, а також повідомив що об’єкти малої приватизації будуть активно продаватись на електронних майданчиках.

Активність процесів
В кінці 2019 року ФДМУ отримав близько 600 підприємств для приватизації, що в рази більше, ніж у попередні роки. Збільшилась кількість проведених аукціонів, а також зросла ціна у процесі проведення аукціонів.

Спробуємо поставитись до цих цифр нейтрально, тому що передача значної кількості підприємств для початку приватизації – ще не означає, що їх вже успішно приватизували або зроблять це найближчим часом. Для успішного продажу необхідно зрозуміти, що представляє із себе об’єкт зараз і які у нього перспективи. З огляду на перелічені вище тенденції у спотворенні результатів роботи держпідприємств, зробити це тільки за формальними ознаками, вивчивши звітність – буде неможливо. Для цього потрібні будуть додаткові процедури і аналітика, а на це все потрібен час та грамотні фахівці. Збільшення ціни у процесі проведення аукціонів – також не є маркером якості, тому що можливо початкова ціна була занижена і не відповідала ринковим метрикам.

Слід зазначити, що на балансах підприємств-гігантів також знаходиться велика кількість непрофільних об’єктів, продаж яких мав би, як мінімум, зменшити витрати, які несуть підприємства на їх утримання. А як максимум – дати можливість появи нових приватних ефективних бізнесів на базі таких активів. Можливо, така ініціатива у період очікування великої приватизації дала б додаткові грошові надходження.

В цілому, наміри і напрямок руху приватизаційних процесів має призводити до позитивних змін і нарешті зрушити процес з мертвої точки. Результати цього року дадуть нам можливість проаналізувати «заявлене» і «отримане». Хотілось би особливо відзначити, що активізація малої приватизації має дати поштовх та нові можливості для створення бізнесів у різних регіонах і галузях, що, у свою чергу, має позитивно позначитись на стані економіки країни.

Усвідомлене і гнучке управління процесами приватизації, де вправно поєднуються короткострокові та стратегічні цілі держави та існує можливість вчитись на отриманому досвіді і коригувати програму у процесі її реалізації,  дасть можливість не тільки отримати реальний прибуток від продажу об’єкта, але і, в перспективі, продовжувати отримувати дивіденди від подальшого ефективного функціонування (робочі місця, податки тощо).

Приватизаційна стратегія в ідеалі повинна враховувати довгострокові цілі, які ставить перед собою держава, оскільки структурні економічні переваги для держави очевидно важливіші за отримання миттєвого грошового надходження. Маючи таку стратегію і розуміючи ключові показники, якими держава вимірює успіх її реалізації, можна рухатись вперед до досягнення реальних цілей та довгострокових результатів.