Борги урядів у світі зростають, а фіскальних надходжень, з яких їх можна закривати, через локдаун значно поменшало. Оскільки ця ситуація стосується не якоїсь однієї держави, а багатьох країн, шукати вихід потрібно теж на світовому рівні. Пропозиції G20 та МВФ можуть полегшити біль і позичальників, і кредиторів. Україні варто придивитись до міжнародного досвіду та розробити власну гнучку стратегію виходу з кризи.

“Процедури врегулювання міжнародної боргової кризи, — писав у 1985 році колишній чиновник американського казначейства Алексіс Рифель, — нагадують цирк із трьома аренами”. На першій арені країна-банкрут веде переговори з МВФ, який повинен вирішити, скільки країна може повернути і наскільки здатна затягнути паски. На другій арені країна просить про поблажливість інших урядів, яким вона винна. А на третій — намагається домовитися з приватними кредиторами.

Однак іноді цирк намагається зробити все це одночасно. Наприклад, після дефолту Аргентини в травні МВФ не зіграв свою звичну роль на першій арені. Він не зміг забезпечити нагляд та надати фінансову підтримку, оскільки країна все ще відчувала проблеми від провалу попередньої фінансової співпраці з МВФ. Друга арена також постраждала через відсутність деяких “виконавців”. За останнє десятиліття Китай став набагато більшим позикодавцем бідним країнам, ніж всі інші уряди разом узяті.

Але він не є членом Паризького клубу, який зазвичай контролює переговори про заборгованість між країнами та їх офіційними кредиторами. Що стосується третьої арени, то коли на початку 1980-х відбулася латиноамериканська боргова криза, комерційним кредиторам (та їх урядам) знадобилося майже сім років, щоб знайти стійке рішення. Жонглювання тривало безперервно.

Багато хто побоюється, що насувається чергова серія неплатежів 

Державні доходи та надходження від експорту в багатьох бідних країнах різко зменшились (хоча зусилля Федерального резерву Америки, спрямовані на заспокоєння фінансової паніки, знизили вартість їхніх запозичень). 13 листопада Замбія стала шостою країною, яка цього року не виконала зобов’язання за своїми облігаціями. Як вважає рейтингове агентство Fitch, вісім країн витрачають понад 30% своїх фіскальних надходжень на виплати відсотків за кредитами. Це більше, ніж на початку 2000-х років. Fitch дає 38 державам рейтинг b+ або гірше, де b означає суттєвий ризик дефолту. 

Згідно з його прогнозами, уряди з рейтингом bb+ або гіршим незабаром можуть перевершити кількість тих, які мають статус інвестиційної довіри.

Бідні країни мають проблеми не лише через великі суми боргів, а й через велику кількість кредиторів, яким потрібно повернути гроші 

Для багатьох країн, що розвиваються, облігації затьмарили банківські позики. Та й самі позики зовсім не однакові. Деякі з них забезпечені державними активами, як-от частка в державному підприємстві або надходження з продажів нафти. І в такому разі очевидно, що кредитор віддасть перевагу арешту застави, а не списанню боргу. Інші застави синдиковані або розподілені між багатьма банками, що означає наступне: жоден кредитор не може вибачити позику на власний розсуд.

Цьому заплутаному поєднанню інструментів відповідає така ж група кредиторів — державних, приватних та інших. Наприклад, у квітні G20 закликала уряди країн-членів забезпечити “відпустку” чи відстрочку за позиками найбіднішим країнам світу. Китай був незадоволений тим, що приватних кредиторів не взяли до уваги. Інші скаржились, що Китайський банк розвитку, який належить державі та керується нею, але не є державною структурою, не брав участі в нараді.

Однак також є й певний прогрес у розв’язанні проблеми з боргами. 22 листопада лідери G20 підписали загальну декларацію про заморожування боргів для найбідніших країн світу. По суті, вони поширили принципи Паризького клубу на тих членів G20, які ще не в ньому, розширивши другу арену цирку. Це стосується лише країн із нестійкою заборгованістю, і будь-який позичальник, який отримує допомогу від G20, повинен звернутися за аналогічною угодою до інших кредиторів. Оскільки всі позикодавці будуть боротися за свою частку, небагато залежить від того, класифікуються вони як офіційні чи приватні. Можливо, тому домовленість зустріла мало протидії з боку Китаю.

Прогрес був досягнутий як у контрактах, так і в клубах. Після дефолту Аргентини в 2001 році вона запропонувала обміняти невиплачені облігації на нові цінні папери на простіших умовах. Деякі власники облігацій відхилили угоду, натомість домагаючись повної оплати в судах Нью-Йорка. Це ускладнило життя як Аргентині, так і іншим кредиторам. Починаючи з 2003 року більшість облігацій, випущених відповідно до законів Нью-Йорка, містять “положення про колективні дії”, які змушують усіх власників облігацій приймати будь-яку угоду, схвалену більшістю. Ці положення допомогли Еквадору розібратися з дефолтом цього року. Вони також допомогли Аргентині досягти угоди зі своїми основними власниками облігацій у серпні.

МВФ пропонує інші контрактні нововведення, які можуть полегшити майбутні реструктуризації 

Кредитори можуть наполягати на ширшому використанні положень про негативні зобов’язання, які запобігають використанню як застави життєво важливих активів. У положення про синдиковані позики можуть додавати пункт, який дозволяє виключити позикодавця з синдикату, якщо він блокує угоду. Фонд також приділяє увагу умовним борговим інструментам, які є більш чутливими до злетів і падінь, що спіткають бідні країни. Наприклад, Барбадос випустив облігації, за якими виплати стають менше у разі землетрусу або тропічного циклону.

Непоганою ідеєю, запропонованою Беном Хеллером та Піжусом Віркетісом з інвестиційного фонду HBK Capital Management, є “гнучкі” облігації. У більшості випадків вони нічим не відрізнятимуться від звичайних облігацій. Але в умовах кризи емітент може продовжити термін погашення та відкласти виплату відсотків на декілька років в обмін на сплату додаткових відсотків наприкінці терміну дії облігації. Таким чином емітент зможе отримати вигоду з відстрочки, передбаченої квітневою ініціативою G20, без допомоги великих держав. 

Як свідчить довга історія реструктуризації боргів, зобов’язання з фіксованим доходом часто є ризикованою справою. Урочисті зобов’язання сплатити в повному обсязі та вчасно не завжди можна виконати. Тож позикодавцям та позичальникам потрібні інструменти, які заздалегідь визначають, коли і як фіксований дохід перейде в позицію гнучкого.