Як і було анонсовано протягом останнього періоду деякими представниками влади, до Верховної ради України Президентом подано Проєкт Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення податкової культури громадян шляхом запровадження добровільного декларування фізичними особами належних їм активів та сплати одноразового збору до бюджету” (законопроєкт № 5153).
Як зазначено в Пояснювальній записці до законопроєкту, його розроблено з метою детінізації економіки, створення передумов для подальшої імплементації в Україні Плану протидії розмиванню бази оподаткування та виведенню прибутку з-під оподаткування (Плану дій BEPS).

Варто також зазначити, що цей проєкт поданий Президентом разом з іншими законопроєктами (пакетом), які, за його твердженням, стосуються так званої «податкової амністії».

А саме, крім вищевказаного також подані:
– Законопроєкт № 5154 про внесення змін до Бюджетного кодексу
– Законопроєкт № 5155 про внесення змін до валютного законодавства
– Законопроєкт № 5156 про внесення змін до Кримінального та інших кодексів

Звичайно, що для повної оцінки впливу запропонованих змін на платників податків варто проаналізувати всі законопроєкти в комплексі та враховуючи результати їх обговорень, як мінімум, у профільному комітеті Верховної Ради України. Але, навіть аналізуючи Проєкт Закону № 5153 про внесення змін до Податкового кодексу, зрозуміло, що практична імплементація цього закону буде вкрай не коректною, або взагалі не можливою, зважаючи на ту мету, яка вказана в Пояснювальній записці.

Зокрема, проєктом передбачено наступне:

Одноразовому (спеціальному) добровільному декларуванню підлягають активи, що належать фізичній особі в Україні та/або закордоном і які набуті за рахунок доходів, що не були задекларовані за будь-який податковий період станом на 01.01.2021 року

При цьому, суб’єктами декларування є:

  • фізичні особи – резиденти;
  • фізичні особи, які не є резидентами України, але які були резидентами на момент отримання (набуття) об’єктів декларування чи на момент нарахування (отримання) доходів, за рахунок яких були отримані (набуті) об’єкти декларування.

Період проведення кампанії зі спеціального декларування – з 1 липня 2021 року до 1 липня 2022 року.

Ставки спеціального збору за одноразове декларування:

5 % – щодо валютних цінностей, розміщених на рахунках у банках України, та інших активів, що є (зареєстровані) в Україні, та щодо права грошової вимоги до резидентів України.

9% – щодо валюти на банківських рахунках та інших активів, які перебувають за кордоном, щодо права грошової вимоги до нерезидентів України.

2,5% – щодо номінальної вартості ОВДП, придбаних в період з 01.01.2021 року  до 20.06.2022 року до подання декларації.

Законопроєкт також визначає перелік активів, що підлягають звільненню, без подачі спеціальної декларації:

    • квартира – до 120 кв. м. чи майнові права на таку квартиру;
    • житловий будинок до 240 кв. м. чи його незавершене будівництво, за умови права власності на земельну ділянку;
    • нежитлова нерухомість (в тому числі незавершена) некомерційного призначення до 60 кв. м.;
    • земельні ділянки у межах нормативів безоплатної приватизації;
    • один транспортний засіб, що є в реєстрі (крім ТЗ, призначеного для перевезення 10 осіб і більше або об’єм двигуна ТЗ не менше 3000 куб. см. або середня ринкова вартість 375 МЗП, мотоцикл – 800 куб. см, літака, гелікоптера, яхти, катера);
    • інші активи – сумарною вартістю не більше 400 тис. грн.

Перелік активів, які не можуть бути об’єктом декларування (бути легалізовані шляхом подання спеціальної декларації):

    • активи отримані внаслідок кримінальних правопорушень, за виключенням тих, що були отримані від ухилення від сплати податків/зборів чи порушень валютного законодавства;
    • активи осіб, щодо яких відкритого судове провадження за статтями 209 (легалізація доходів здобутих злочинним шляхом) 258-5 (фінансування тероризму) та 306, ч. 1-2 368-4, 369 та 369-2 ККУ;
    • готівкові кошти.

Незважаючи на докладне висвітлення в законопроєкті багатьох моментів щодо алгоритму проведення одноразового декларування, на нашу думку, цей законопроєкт уже в своєму первинному вигляді містить моменти, що не узгоджуються з діючим Податковим кодексом.

Наприклад, норми ПКУ визначають, що контролюючий орган має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Тобто, вже діючими нормами ПКУ передбачено, що по закінченню 1095 днів з дати подання Декларації про доходи фізичної особи, навіть якщо певні доходи не були включені в подану Декларацію і з них не були сплачені податки, фізична особа вважається вільною від такого грошового зобов’язання. Відповідно, для фізичних осіб, які подавали Декларації про свої доходи Закон про спеціальне Декларування може бути релевантним тільки щодо доходів за останні 3 роки.

Але можна і поглянути на законопроєкт з іншого боку, наприклад, якщо в нього закладено зміст про те, що держава буде вимагати сплати податку не із суми раніше не задекларованих доходів (тим більше що за період більше ніж 3 роки це зробити не можливо), а із вартості майна, незалежно від періоду набуття на нього власності, за оцінками на сьогоднішній день.

І найголовніше, проаналізовані норми законопроєкту не дають відповіді на питання, а який же буде наступний крок держави щодо тих осіб, які не скористаються так званою «податковою амністією» і яка різниця між тими фізичними особами, які подадуть спеціальну декларацію і сплатять спеціальний збір і тими, хто цього не зробить, особливо враховуючи наявний 3-х річний період для права податківців самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків.