Як відомо, останніми законодавчими змінами було запроваджено концепцію «ділової мети». Також нагадаємо, що у 2021 році ділова мета застосовується лише у сфері трансфертного ціноутворення (далі – ТЦУ) і стосується виключно контрольованих операцій.

І якщо навіть до впровадження цих законодавчих норм «ділова мета» час від часу застосовувалась проти платників у судах, то можна уявити, які наслідки можна очікувати тепер.

Ситуація ускладняється тим, що оновлене законодавство містить чимало оціночних суджень, на кшталт: «комерційно раціональна поведінка», «реально доступні альтернативні варіанти», «реалістичні варіанти», «вигідніший економічних ефект» тощо.

Наприклад, якщо керівництво компанії дотримується консервативних поглядів у веденні бізнесу та віддає перевагу співпраці з надійними, перевіреними часом постачальниками замість пошуку найдешевших пропозицій, то хіба можна вважати такі пропозиції «реально доступними альтернативними варіантами»? А якщо політика компанії є такою, що підтримання ділової репутації є важливішим, ніж отримання швидких прибутків, то що у такому випадку слід вважати «вигіднішим економічним ефектом»?  Спробуємо розібратися.

Насправді наявність або відсутність ділової мети, тобто економічної доцільності, не є чимось туманним. Іншими словами, ділова мета або існує, або ні. І це витікає, як правило, із самої суті операцій. А саме, якщо доведення відповідності цін принципу «витягнутої руки» у ТЦУ відповідає на питання: «а яка ж ціна в співставних умовах мала бути між незалежними сторонами?», то обґрунтування ділової мети відповідає на питання: «а чи взагалі такі операції могли існувати між незалежними сторонами?».

Розглянемо приклади.

Ситуація 1

З певного моменту компанія стала отримувати ряд послуг від материнської компанії – нерезидента. Найчастіше це управлінські послуги, різноманітні маркетингові дослідження, світові розробки та консультування за напрямком основної діяльності компанії, юридичний супровід тощо. На питання, скільки це може коштувати відповість ТЦУ, а як бути з діловою метою? При ретроспективному дослідженні діяльності компанії з’ясувалося, що в попередніх роках вона не отримувала подібних послуг ані від материнської компанії, ані від інших осіб. При цьому, діяльність компанії залишилася приблизно такою ж самою, як і в попередніх роках. Про що може свідчити зазначене? Про те, що доцільність придбання компанією таких послуг є сумнівною. За таких обставин, якщо операції позбавлені економічного сенсу (не мають ділової мети), то взагалі нема потреби з’ясовувати їх реальну вартість.

Ситуація 2

Компанія має збитки. Незважаючи на те, що наявність збитків прямо вказує на відсутність досягнення економічного результату, це не може бути єдиним доказом відсутності ділової мети. Так, незалежні особи при веденні бізнесу можуть нести збитки з багатьох причин (стратегія виходу на новий ринок, галузева криза тощо), але при цьому вони сподіваються, що ці збитки згодом компенсуються прибутками.  Тому, саме наявність довготривалих збитків свідчить про відсутність ділової мети, адже немає розумного економічного пояснення ведення бізнесу за умови постійних збитків.

Ситуація 3

Нарахування роялті на користь ліцензіара-нерезидента. Уявімо ситуацію: компанія укладає ліцензійну угоду та сплачує роялті на користь нерезидента за використання торгівельної марки. Ставка роялті складає 4% від виручки, отриманої з використанням даної торгівельної марки. Тобто, на перший погляд ситуація виглядає доволі типово, навіть ставка роялті не є завищеної у порівнянні з загальноприйнятими ставками у міжнародній практиці. Але, при більш детальному дослідженні з’ясовується, що торгівельна марка почала використовуватися вперше українською компанію і використовується виключно нею. Торгівельна марка також не вказує на приналежність компанії до певної групи тощо. За таких обставин, постає питання, а навіщо компанії сплачувати 4% від всього обороту, за користування нематеріальним активом, який не є впізнаваним, а відтак, не може сприяти генеруванню доходу? Доцільно було б зареєструвати власне найменування та поступово створювати репутацію.

З одного боку, підбадьорює те, що обов’язок доведення обставин, які свідчать про відсутність ділової мети, покладається на контролюючий орган, а не на платника. Проте, ніхто не сумнівається у креативності вітчизняних податківців, тож чекаємо на перші практичні кейси.