Глобальні зміни в економіці і трансформаційні процеси в корпоративному ландшафті підштовхують бізнес до переосмислення власної ефективності. Це вимагає від організацій продовження розвитку своїх сервісних можливостей. Центри спільного обслуговування можуть зіграти вирішальну роль у цьому питанні, але не все залежить лише від бізнесу безпосередньо. Як же розв’язати цю задачу?
Популярна на заході концепція Shared services, яка вже десятки років допомагає масштабуватися бізнесу за межі свого регіону, поки що не отримала свого розвитку в Україні. Окремі кейси були успішно реалізовані, але якщо порівнювати кількість таких центрів і загальну кількість співробітників, задіяних у них, в співвідношенні із загальною кількістю населення, то ці цифри виявляться вкрай малі, навіть у порівнянні з деякими невеликими європейськими країнами з набагато меншою кількістю населення.
Така відсутність України, як аутсорсинг-локації, на глобальній карті не дозволила залучити в країну відповідну експертизу і зберегти місцевих фахівців, які поїхали працювати за кордон.
Причин тут декілька. Перша, це непрозорість бізнесу, ринку праці, і, як наслідок – високе податкове навантаження, яке впливає як на готовність бізнесу передавати непрозорі процеси, так і на структуру ринку провайдерів, яка включає в себе величезну кількість самозайнятих практикуючих бухгалтерів, невеликих компаній зі спрощеною системою оподаткування. Другий момент – тривала монополія 1С на ринку бухгалтерських продуктів призвела до одновекторності розвитку ринку, відсутності на ньому ключових глобальних гравців з програмними продуктами і їх експертизою. Окрім цього, функціонування бізнес-моделі 1С призвело до того, що бюджети компаній на автоматизацію частіше спрямовували на доопрацювання конкретної бази під бачення конкретно управлінської команди, а не на консолідоване поліпшення продуктів і рішень для ринку в цілому.
Зміни хоча б по цих питаннях можуть значно поліпшити ситуацію з інвестиційною привабливістю та провокувати появу в країні нових центрів спільного обслуговування, а з ними – підвищити рівень сервісу і необхідної експертизи. Сьогодні в офісах глобальних компаній все частіше говорять про автоматизацію, машинне навчання і роботизацію, як наступний етап у розвитку центрів спільного обслуговування і аутсорсингу. Чому ж Україні варто звернути на це увагу?
Багато українських компаній знаходяться у гонитві за підвищенням операційної ефективності, тому ця модель може стати для них справжньою підмогою.
Переваг насправді може бути набагато більше, але розглянемо основні:
- істотне підвищення прозорості процесів і рівня керованості бізнесу
- підвищення ступеня гнучкості і швидкості реакції на зміни бізнес-середовища
- підвищення якості управління ризиками і зниження ступеня залежності від персоналу
- більш якісніше акумулювання історичних знань про діяльність бізнесу
- ефективніше акумулювання результатів поліпшення роботи компанії
- ефективніше відпрацьовування питань, пов’язаних з масштабуванням бізнесу і нестачею якісного персоналу
- легше і якісніше управління сезонністю бізнесу, а також скорочення витрат у довгостроковій перспективі
- концентрація на основній діяльності, а не на проблемах бекофісу
- використання ефекту різниці у вартості праці (відкриття центрів спільного обслуговування в невеликих містах)
- капіталізація нового активу (коли центри спільного обслуговування стають об’єктами продажу)
Окремо звернула б увагу на такі аспекти:
- Управління змінами при формуванні центрів спільного обслуговування, передачі окремих функцій на аутсорсинг, аби максимально врахувати вплив на організацію в цілому та на супутні процеси. Управління змінами має бути зоною відповідальності конкретної людини або проєктної команди. Необхідно консолідуватися у певній точці, щоб уникнути істотних збоїв в роботі компанії, непорозуміння і напруження у взаємодії підрозділів/функцій, а також аби підвищити шанси успішної реалізації проєкту.
- Широке використання такого інструменту як Договір про рівень надання сервісу (Service level agreement), який дозволяє управляти очікуваннями, оцінювати ефективність виконання функції, чітко відстежувати моменти переходу відповідальності між замовником процесу і виконавцем, а також оперативно знаходити проблемні зони, нестиковки і вдосконалювати процес.
Наразі можна констатувати, що Україні поки не вдалося використати у повній мірі усі можливості, аби стати міжнародною локацією для офшорингу, в якій можна масово будувати центи спільного обслуговування, але перспективи для цього залишаються досить високими.